Будьте ж милосердні
Ми поспішили до ресторану швидкого харчування, щоб разом пообідати під час короткої робочої перерви моєї подруги Джеррі. Приблизно в той самий час прямо перед нами в ресторан ввійшло шестеро молодих людей. Знаючи, що у нас не так багато часу, ми внутрішньо висловили своє невдоволення. А ті люди двома групами стали біля обох кас, намагаючись першими зробити замовлення. Потім я почула, як Джеррі прошепотіла слова Христа: “Будьте ж милосердні”. Ого! Безумовно, було б добре, якби нас пропустили першими, але ж яким це стало чудовим нагадуванням про необхідність думати про потреби і бажання інших, а не тільки про свої власні.
Високий поклик
Іноді напрочуд духовні послання з’являються в найнесподіваніших місцях, наприклад, у коміксах. Видавець коміксів “Marvel” Стен Лі помер у 2018 році, залишивши в спадок таких культових героїв як Людина-павук, Залізна людина, Фантастична четвірка, Халк та багато інших.
Бог чує нас
Першокласник зателефонував на номер екстреної допомоги. Йому відповів оператор. “Мені потрібна допомога”, – сказав хлопчик. Оператор почав допомагати, аж поки не почув, як до кімнати увійшла мати хлопця і запитала: “Джонні, що ти робиш?” Хлопець пояснив, що не може зробити домашнє завдання з математики, тому він зробив саме те, чого навчила його мама, коли йому потрібна допомога. Він зателефонував на службу 911. Для Джонні його поточна потреба кваліфікувалась як надзвичайна ситуація. Для співчутливого слухача допомога хлопчику у виконанні домашнього завдання була головним пріоритетом у той момент.
Прохання про допомогу
З наближенням нашої вечірки ми з дружиною почали планувати її проведення. Оскільки прийде багато людей, чи варто просто замовити приготування їжі? Якщо ж ми будемо готувати самі, чи варто купувати мангал? Зважаючи на невелику ймовірність дощу в цей день, чи варто купувати намет? Незабаром наша вечірка стала дорогою і навіть трохи асоціальною. Намагаючись забезпечити все самостійно, ми втрачали можливість отримати допомогу від інших.
Коли вірити означає бачити
“Я не можу повірити в те, що бачу!” Моя дружина Кері покликала мене до вікна і вказала на дорослу лань у лісі за нашим парканом, що простягався з одного кінця нашого подвір’я до іншого. Паралельно з ланню, всередині нашого подвір’я, йшли наші великі собаки, але вони не гавкали. Так вони ходили туди-сюди майже годину. Коли лань зупинялась і поверталась до них обличчям, собаки теж зупинялись, випрямляючи при цьому передні лапи і присідаючи навпочіпки, готові знову бігти. Це не було поведінкою хижака та жертви; лань і собаки таким чином гралися, насолоджуючись присутністю один одного!